вівторок, 17 вересня 2013 р.

Формування «учня-мислителя»  
у творчій спадщині
В.О. Сухомлинського


       Початкова освіта - це перший освітній рівень, який закладає фундамент загальноосвітньої підготовки школярів. Тому пріоритетне завдання навчання у початковій школі на сучасному етапі має бути не лише сформувати в учнів певну кількість знань, загальнонавчальних умінь та навичок, а забезпечити подальше становлення особистості дитини, розвиток її розумових здібностей, і в першу чергу навчити дітей самостійно і творчо мислити. У ході навчальної діяльності формування мислення та розумовий розвиток учнів здійснюється в органічній єдності з формуванням у них дійових знань. Знання - це основа мислення, а в процесі формування дійових знань формується мислення школярів.

З огляду на це цінними є теоретичні положення та практичні здобутки Василя Олександровича Сухомлинського у галузі розумового виховання учнів, який прагнув, щоб початкова школа стала "школою мислення, фундаментом творчих розумових сил учнів". Його ідеалами були вчитель, що є вмілим, вдумливим вихователем розуму дитини, та учень, який є мислителем, дослідником та умільцем. Щоб досягнути цих ідеалів, В.О. Сухомлинський закликав учителів дбати, "щоб дитина в початковій школі була передусім думаючою, активним добувачем знань, допитливим шукачем істини, мандрівником у світі пізнання". Лише тоді знання, які засвоюють молодші школярі, будуть дійовими, а не формальним багажем. Учні зможуть застосовувати їх для розв'язання різних завдань у навчальній та практичній діяльності, а це у свою чергу сприяє формуванню вміння мислити.

Сформувати "учня-мислителя", на думку В.О. Сухомлинського, означає навчити дитину здобувати знання, тобто "відкривати істину, відповідати на запитання". У своїх працях, присвячених проблемі розумового виховання учнів, педагог неодноразово підкреслював, що знання мають засвоюватися під час активного, самостійного виконання учнями мислительних операцій: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення та конкретизація. "Дуже важливо, щоб мислення учнів ґрунтувалося на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню наукової істини передували аналіз, зіставлення й порівняння фактів". Не можна навчитися мислити, не намагаючись самостійно розв'язувати ті чи інші запитання й завдання. Тому вчитель, який мислить за учня, дає йому все у готовому вигляді, не стимулює його до самостійного мислення, не ставить перед ним завдань, що потребують самостійних роздумів, ігнорує практику мислення, - не може навчити своїх учнів мислити. Але водночас мислення розвивається не само собою, не поза систематичним і планомірним педагогічним впливом. Мислителем учень стане лише тоді, зазначає В.О. Сухомлинський, коли вчитель приходить до нього з цікавою думкою, запалює його своєю допитливістю, жадобою і ненаситністю пізнання, передає йому почуття гордості мислителя. Будучи центральною фігурою в школі, вчитель має бути постійним керівником розумової діяльності учнів. Спонукаючи учнів на кожному уроці порівнювати та зіставляти, аналізувати й узагальнювати, доводити й оцінювати, вчитель не лише активізує думку учнів, а й готує необхідну психологічну основу для формування дійових знань.

Оскільки мислення розвивається тоді, коли учень зустрічає труднощі і самостійно їх долає, то важливим засобом розвитку мислення, стверджує В.О. Сухомлинський, є такі прийоми впливу на внутрішні процеси, за яких учень у думці оглядає, досліджує широке коло фактів, явищ для вивчення проблеми. Доцільно завжди залишати щось недоведене, щоб дитині захотілося повернутися до того, що вона дізналась. "Недоговорене - це ніби приманка для мислення школярів". Найефективнішим прийомом, на думку педагога, є постановка проблемних запитань. Відповісти на ці запитання неможливо без залучення набутих знань, і, "чим більше фактів аналізується, порівнюється, тим глибше усвідомлюється кожне запитання як проблема". Створюючи проблемну ситуацію, вчитель збуджує найважливішу рушійну силу розумової активності - перехід від досягнутого рівня знань і розумового розвитку до нової сходинки, на яку треба піднятися в процесі оволодіння новими знаннями.

У своїх працях В.О. Сухомлинський розкриває різні джерела розумового розвитку дітей. Але найголовнішим із них вважає природу, оскільки краса природи загострює сприймання і пробуджує мислення дітей. "Думка дитини виявляється у її активному ставленні до навколишнього світу". Проте не сама природа, а запитання, що виникають у процесі її спостереження, встановлення причиново-наслідкових зв'язків, є джерелом формування "учня-мислителя". У книзі "Серце віддаю дітям" Сухомлинський висвітлив систему своєрідних "уроків мислення" серед природи, що проводились у Павлиській середній школі. На цих уроках учням пропонувалися завдання на основі спостережень у природі, які потребували активного мислення. Завдяки таким завданням діти "замислюються над причинами явищ, починають розуміти загальний зв'язок у природі, вчаться аналізувати і синтезувати, роблять припущення і перевіряють їх на практиці". Чим частіше співвідноситься думка з конкретними явищами, чим більше вони осмислюються, тим глибше розвивається мислення. У дитини виробляється певний стиль розумової діяльності: думки спрямовуються на ті сторони явищ, у яких є щось приховане, незрозуміле з першого погляду. Перед нею розкриваються закономірності, які неможливо бачити безпосередньо, але про які можна зробити висновок на основі видимих предметів, явищ. Досліджуючи причиново-наслідкові зв'язки в процесі спостереження, учень поступово оволодіває абстрактним мисленням. Той, хто навчився думати спостерігаючи, вміє аналізувати факти і явища, що не впливають безпосередньо на органи чуття, вміє здійснювати перенос, тобто робити правильний вибір знань та прийомів роботи для успішного виконання завдання чи вирішення проблеми.

Досвід роботи В.О. Сухомлинського та його співробітників підтвердив, що мислення дітей, які читають "Книгу природи", має чудову властивість: "оперуючи абстрактними поняттями, дитина в думці звертається до тих уявлень, образів і картин, на основі яких ці поняття сформувалися". Завдяки урокам мислення школяр стає "трудівником думки". Хоча, як стверджує В.О. Сухомлинський, "уроки мислення не є чимось універсальним; це не єдиний спосіб виховання розумових здібностей і бажання дітей учитися". Але, враховуючи вікові особливості сприймання та мислення дітей молодшого шкільного віку, такі уроки є найдоцільнішим засобом формування мислення вихованців, їх ставлення до розумової праці. Найголовніше, що завдяки таким урокам мислення вже у молодшому віці дитина свідомо дорожить тим, що вона - мисляча особистість. А без цього не може бути й мови про свідоме і дійове засвоєння знань.

Таким чином, аналізуючи творчу спадщину Василя Олександровича Сухомлинського, можна зробити висновок, що головними чинниками ефективного формування мислення учнів є активне, самостійне здійснення школярами розумових дій, формування дійових знань та проведення спостережень серед природи, яка є джерелом розумового розвитку дитини.

Тепер, коли так багато уваги приділяється формуванню дійових знань та розвитку мислення учнів, педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського не втратила актуальності і є справжньою скарбницею ідей та знахідок для творчого вчителя.

Немає коментарів:

Дописати коментар