вівторок, 17 вересня 2013 р.

Любов педагога до дітей
як важлива умова
духовно-морального виховання


     Однією з головних умов досягнення належної результативності у вихованні дітей є любов педагога до них. Ця духовно-моральна якість має бути властива кожному педагогові незалежно від того, де він працює: у дошкільному закладі, недільній чи загальноосвітній школі; і незалежно від того, який предмет викладає: християнську етику, українську, російську літературу чи інший предмет. Адже від характеру його ставлення до дитини залежить її емоційне самопочуття, поведінка, ставлення до інших людей, до навчання, до самої себе. Любов педагога до своїх вихованців, його доброзичливість, чуйність мають величезну силу позитивного впливу на них. Діти чутливі до любові, а це позначається на їхньому розвиткові, особливо на духовному, моральному.

На наш погляд, педагогічний аспект проблеми любові педагога до дітей найбільш різнобічно і глибоко представлений у працях В.О. Сухомлинського.

Видатний педагог відзначав, що у процесі виховання людської особистості діє багато сил, до яких належить і особа педагога з усіма його духовними багатствами й цінностями. Розкриваючи зміст поняття "хороший учитель", він називає передусім таку якість, як любов до дітей. "Що означає хороший учитель? Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам був дитиною".

На його думку, глибока любов до дітей - перша, найголовніша якість, яка має бути властива педагогові. Цю якість він розглядає як стрижневу, яка визначає моральну цілісність вихователя.

Любов до дітей - це те, що було найголовнішим у житті самого Василя Олександровича. Його педагогічна діяльність - яскравий приклад глибокої, самовідданої любові до дітей, людяності, високої педагогічної культури. Тому він мав моральне право адресувати побажання іншим учителям.

Так, він вважав, що тому вчителеві, який не любить дітей, треба залишити школу і здобути іншу спеціальність, або виховати в собі любов до дитини. При цьому доводив: "Бо любов до дитини в нашій спеціальності - це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини - це все одно що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору".

В.О. Сухомлинський розумів, що надзвичайно важливу роль у формуванні людської особистості відіграють роки дитинства, дошкільний і молодший шкільний вік. Тому особливої ваги надавав вихованню почуттів у педагога, який працює з дітьми цього віку. З його точки зору, він повинен бути для дитини такою ж дорогою і рідною людиною, як мати.

Видатний педагог мав на увазі не сюсюкання й не захвалювання, не вседозволеність, а мудру людську любов, одухотворену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості - любов, що застерігає від нерозсудливих вчинків і надихає на вчинки чесні, благородні, любов, що вчить жити; любов, у якій поєднуються сердечна ласка з мудрою суворістю й вимогливістю. Водночас зазначав, що така любов нелегка, вона потребує напруження душевних сил, постійної віддачі їх.

Адресуючи побажання молодому вчителеві, він писав: "Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до дітей, вимоги до них і дружба з ними - щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя, мій друже".

Мудру людську любов до дитини й дитинства Василь Олександрович характеризував як почуття, одухотворене глибокою думкою, багатством мислі; був переконаний у тому, що бездуховність учителя ніколи не пробуджувала і не живила справжньої любові.

Викликає захоплення його сердечна турбота про дітей, озлоблених безсердечністю батьків. Виховання цих дітей він називав захисним вихованням, розумів, що треба вміти так торкнутися болісного, скаліченого серця дитини, щоб виховання не обернулося для неї стражданням. Був переконаний у тому, що без сердечної чуйності до особистого життя, без тонкого, тактовного і вдумливого проникнення в духовний світ учня немає справжнього виховання.

Саме в любові дорослих до дітей В.О. Сухомлинський вбачав ту духовну силу, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлобленості, жорстокості й байдужості. Водночас зазначав, що зло в дитячому серці породжується тільки грубістю, байдужістю дорослих.

На його думку, любов педагога до дітей є неодмінною умовою правильного використання такого інструмента, як оцінка. "Щоб мати право користуватися цим інструментом, треба передусім любити дитину. Не говорити їй про свою любов, а виявляти любов у турботі про неї".

Позитивні наслідки любові педагога до дітей він розкривав не лише щодо дитини, а й стосовно самого педагога. Зокрема, відзначав, що любов до дітей допомагає йому зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень, сприйнятливість почуттів.

У полі зору видатного педагога було й питання про наслідки, які виникають за відсутності у педагога любові до дітей, при байдужому ставленні до них. Він називав дітей наймудрішими філософами і найчутливішими психологами. Василь Олександрович наводить приклади, які свідчать, що діти не люблять тих учителів, які з погордою ставляться до них. Це, у свою чергу, позначається і на ставленні дітей до предмета, який він викладає. А найтривожнішим є те, що в серці дитини поселяється підозра, зневіра в людей.

Тому не випадково Василь Олександрович зробив висновок, про який уже згадувалося вище, що вчителеві, який не любить дітей, треба залишити школу і здобути іншу спеціальність, або виховати в собі любов до дитини.

Він був переконаний: для того, щоб мати любов до дітей, необхідні велика робота педагога над самовихованням почуттів, терплячі поступові пошуки нових і нових доріжок до серця кожної дитини.

Джерелом любові для нього були самі діти, їх оптимістичне світосприймання. Йому хотілося бути з дітьми, спілкуватись з ними. Особливої ваги він надавав такому спілкуванню з дітьми, яке не пов'язане з навчанням, засвоєнням матеріалу, оцінками тощо. У цей час має відходити на задній план та інтелектуальна нерівність, яка є наслідком неоднакових розумових можливостей. Необхідне таке спілкування, щоб усі почувалися рівними, щоб кожен був передусім не учнем, а людиною.

Особливого значення В.О. Сухомлинський надавав тому, щоб педагог менше говорив про любов і більше виявляв сердечної турботи, участі в житті дитини, у творенні її радощів. "Якщо у нашому серці, - писав він, - живе така неспокійна турбота про кожну дитину, якщо кожна дитина для вас - не рядок і номер у класному журналі, а жива людина, особистість, неповторний людський світ, - можете бути певні: серце підкаже вам, що робити, коли в дитини біда".

Багатий практичний досвід видатного педагога свідчить про значення пошуку спільних духовних інтересів, такої діяльності, щоб дитина відчула в педагогові людину і потяглась до людського.

Значний інтерес викликає його думка про те, що пізнання тонкощів дитячого сприймання, багатогранності людського в дитині допомагає більше полюбити кожну дитину.

Василь Олександрович не погоджувався з твердженнями, що дитину треба любити з якоюсь оглядкою, що в людяності, сердечності криється якась небезпека для дисципліни і самодисципліни, для вимогливості людини до людини і суспільства до людини.

Отже, в працях В.О. Сухомлинського ми знаходимо різнобічне й аргументоване висвітлення багатьох питань, які стосуються вирішення вищеназваної проблеми.

На нинішньому етапі розвитку суспільства зростає роль і значення особистості педагога як носія духовності, культури. А отже, особливої актуальності набувають погляди В.О. Сухомлинського стосовно такої якості педагога, як любов до дітей.

Немає коментарів:

Дописати коментар