Живе слово В.О. Сухомлинського

"Найпрекрасніші і водночас найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших".

Про відзначення 95-ї річниці 

від дня народження Василя Сухомлинського

ПОСТАНОВА
Верховної Ради України

            28 вересня 2013 року виповнюється 95 років від дня народження видатного українського педагога, вченого із світовим ім’ям, Героя Соціалістичної Праці Василя Олександровича Сухомлинського.

Враховуючи вагомий внесок Василя Сухомлинського у розвиток вітчизняної і світової педагогічної науки та освіти, Верховна Рада України постановляє:

1. Урочисто відзначити на державному рівні 95-річчя від дня народження видатного українського педагога Василя Сухомлинського.

2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України:

у двотижневий термін з дня прийняття цієї Постанови утворити організаційний комітет, розробити і затвердити план заходів з підготовки, проведення та фінансового забезпечення відзначення на державному рівні 95-ї річниці від дня народження Василя Сухомлинського, в якому передбачити:

проведення у вересні 2013 року в містах Києві, Кіровограді, смт Павлиші Кіровоградської області урочистих зборів працівників освіти і педагогічної науки, представників громадських організацій за участю народних депутатів України, представників Кабінету Міністрів України і Адміністрації Президента України та гостей України, присвячених цій даті;

проведення у вересні 2013 року у місті Кіровограді Міжнародної науково-практичної конференції та XX Всеукраїнських педагогічних читань "Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю", проведення у навчальних закладах заходів щодо впровадження у навчальний процес його педагогічної спадщини;

забезпечення протягом 2013-2015 років видання вибраних педагогічних творів В.О. Сухомлинського.

3. Рекомендувати місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування провести у вересні 2013 року заходи щодо відзначення 95-ї річниці від дня народження Василя Сухомлинського.

4. Рекомендувати Державному комітету телебачення і радіомовлення України сприяти висвітленню державними засобами масової інформації заходів, що проводитимуться в зв’язку з відзначенням 95-ї річниці від дня народження Василя Сухомлинського.

5. Українському державному підприємству поштового зв’язку "Укрпошта" видати серію поштових марок, присвячених 95-ій річниці від дня народження Василя Сухомлинського.

6. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти.

7. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради України
В.РИБАК

м. Київ
5 липня 2013 року
№ 423-VII

Принципи екологічного виховання

за В.О.Сухомлинським, 

їх суть та значення

     Сучасний рівень вимог суспільства до загальноосвітньої школи обумовлює необхідність якісного покращення навчально-виховного процесу вже у початковій школі. Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського багатогранна й різнопланова, в ній чимало відповідей на питання, які зокрема стосуються методики використання принципів екологічного виховання молодших школярів.

Щоб виховати екологічно досвідчену особистість, це не так просто, як видається на перший погляд, бо немає в світі нічого складнішого, ніж людська особистість. На думку педагога, чи не найважливіша якість справжнього виховання - знання духовного світу дітей. Педагог зазначає, що немає дитини абстрактної. Кожна - унікальний світ, який потребує від виховання розуміння і нестандартного педагогічного підходу. Інакше неможна передбачити формалізм у екологічному вихованні: “знайти дитину - це та найголовніша точка, де стикаються теорія і практика педагогіки, де сходяться усі нитки педагогічного керівництва колективом”

В.О.Сухомлинський на ґрунтовному фактичному матеріалі розглянув і проаналізував процес екологічного формування людини в роки її дитинства та ранньої юності, переконливо розробив психологію хлопчиків і дівчаток різного віку, особливості розвитку їхнього сприймання, мислення, почуттів, інтересів, прагнень, вольових інтересів, що допомагають використовувати принципи екологічного виховання запропоновані В.О.Сухомлинським .

Перспективність принципів екологічного виховання - це одна з передових педагогічних ідей великого педагога щодо екологічного виховання, потребує надалі подальшого застосування у практиці побудови школи ХХІ століття, що того вимагає сучасна наша природа і екологічна система Землі.

Завдяки використанню принципів екологічного виховання у навчанні учнів початкових класів формуються дієві природничі знання, які передбачають взаємозв'язок сприймання, осмислення, запам'ятовування і застосування на практиці засвоєного матеріалу. Провідна роль при цьому належить застосуванню знань учнями в стандартних і варіативних навчальних ситуаціях. В основі формування дієвих знань лежить аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, встановлення причинново - наслідкових зв'язків, класифікація.

Фундаментом принципів екологічного виховання за В.О.Сухомлинським є неповторність кожної дитини. Великий педагог говорив у своїх працях про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей, бо у кожній особистості є задатки, талант і їх треба вміло розвивати і направляти у потрібне русло, особливо, коли мова іде про екологічне виховання школярів.

За В.О.Сухомлинським метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у кожній дитині міцних екологічних знань, розуміння взаємозв'язку і єдності дитини з природою; ролі навколишнього середовища у житті та потреби його охорони.

Дитячі роки найбільш сприятливі для цього, бо дитина у своє дитяче серце і душу вбирає те, що каже вчитель, що її оточує у житті. Саме у шкільні роки формується світогляд, характер, звички, відношення до навколишнього світу, де не останнє місце займає і відношення до природи. Гармонійне спілкування дітей з природою у подальшому житті не дозволить їм необдумано зірвати квітку, зламати деревце або ж знищити гніздечко пташки .

Якщо послідовно, день за днем, використовує вчитель принципи екологічного виховання у роботі з дітьми, то у таких дітей будуть розвинені почуття відповідальності та збереження природи як важливого фактору існування людини.

На думку педагога увага дітей повинна спрямовуватись на те, що дерево і квітка - це живі істоти і життя їх залежить від людини, бо людина може прикласти багато зусиль щоб знищити або відтворити все те, що нас оточує, людина може створити нове життя у вигляді гарного, пахучого куща троянд . Яким зможе бути кущ троянд таким може бути наша природа .

В методиці екологічного виховання за В.О.Сухомлинським можна виділити принципи наступні принцип природовідповідност; принцип цілісності; принцип неперервності.

Принцип природовідповідності - це відповідність людини до природи. Людина складається з основних елементів природи, вона світ у зменшеному вигляді. Також навчально-виховний процес повинен відбуватися у відповідності з законами природи, у процесі виховання використовувати природні, вікові та індивідуальні особливості дітей.

Принцип цілісності - це цілісність людського і природного середовища, їх взаємодія, взаємозалежність. Тісне спілкування між ними допомагає в навчанні і вихованні.

Виходячи з цього, природа - єдине ціле. “У цьому цілому - своя гармонія і постійність, взаємозв'язки і залежності, вона єдина і нерозривна з нами, з людиною. Кожен з нас - “природа, що стала людиною''. Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи '' .

В.О.Сухомлинський формував цілісне ставлення до природи, виховував почуття відповідальність за стан довкілля. Підтвердженням цього є такі висловлювання педагога: „ Ми вважали дуже важливим виховним завданням те, що наші вихованці, бачили свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств. …Думка про те, що ми діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело, з якого п'ємо” [2,С.557]. А тому і спілкування з природою молодших школярів було проникнуте співчуттям, Любов'ю до живих істот, спрямоване на їх збереження та охорону.

Принцип цілісності екологічного виховання проходить червоною ниткою через усю педагогічну діяльність великого природолюба. Цілісність спілкування з природою повинно відбуватися в різних формах: через працю, споглядання, творчість, науковий пошук, спостереження, милування. Головним у екологічному вихованні є створення умов, за якими дитина могла торкнутися природи не тільки рукою, а й розумом, серцем і душею. “Маленька людина, в якої відкрилися очі на світ, бачить корінь, стебло, листя і міркує про те, як взаємопов'язані ці частини рослини як єдиного цілого '' .

На Україні з давен - давніх, вважали поганою ту людину, яка не посадила за своє життя ні дерева, ні квітів. А тому, наші села потопають весною у квітучих садах, а хати стоять ціле літо і до пізньої осені у різнобарвних квітах. Цим завдячує Україна таким людям як В.О.Сухомлинський. Бо посадити і виростити дерево, то не лише практична робота, це - диво народження нового життя, велика відповідальність за те, чи буде воно жити, чи ні.

Принцип неперервності - це неперервна взаємодія навчання і виховання природою які постійно потрібно вкладати в систему навчання і виховання яка:

а) супроводжує людину впродовж усього життя;

б ) дає можливість формувати творчий потенціал особистості;

в) визначає цілісність навчального, виховного і творчого процесу усього життєвого циклу.

Принцип неперервності у екологічному вихованні присутній на усіх “уроках мислення''. Постійні екскурсії, уроки на природі це те, без чого неможна уявити собі великого педагога. Неперервна взаємодія з природою завжди супроводжується творчою думкою дитини, багатими емоційними переживаннями, які тісно пов'язують з пізнанням і творенням .

Неперервність в екологічному вихованні породжує творчі думки починаючи з молодших класів, на спеціальних уроках мислення в природі. “Природа - колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла цю школу дитячого мислення ” .

Переконливою є ідея В.О.Сухомлинського взаємозв'язку духовного і матеріального з природою. У своїх дослідженнях він вказує на те, що природа це колиска дитячої думки і треба прагнути у своїй роботі, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення, щодо спілкування з природою. Важливим є те, щоб діти, бачачи і розуміючи свою єдність з природою, переживали, оберігали і примножували природні багатства.

Так екологічне виховання не можна втілювати, не виходячи з класу, бо споглядання і живе спілкування з природою розвиває розумові здібності, посилює бажання вчитися, дізнаватися нове, займатись пошуковою роботою, ставити собі питання : чому ? звідки ?.

Екологічне виховання за В.О.Сухомлинським - це розгляд навчально - виховного процесу як складної системи, при якій дитина без уваги не залишить жодної травинки, пташки, вчиться робити не тільки висновки, а й аналізувати.

Екологічне виховання - це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, який може пробудити лінивого, сонного. Перед красою природи дитина стає такою, якою повинна бути, коли учень є з природою віч-на-віч і перед ним відкривається світ дивних і цікавих речей, то треба дати волю дитині і тоді вчитель може краще спостерігати, як сприймає навколишній світ, як вона бачить, як думає.

Постійно працюючи над екологічним вихованням В.О.Сухомлинський відкривав перед своїми вихованцями джерело, без якого неможливе повноцінне духовне життя школярів.

Працюючи з класом В.О.Сухомлинський найважливішим принципом екологічного виховання підростаючого покоління вважав пізнання та вивчення природи рідного краю і активну практичну діяльність . Він створив у Павлишській школі кімнату казок, куток краси, куток підводного царства, казкову гору. Діти складали самі казки, оповідання, вірші пов'язані з природою.

Принципи екологічного виховання допоможуть дітям помічати навколо себе спорідненість в природі, і їх взаємопов'язаність та взаємозалежність, потребують вміння дорожити дивом, що їх оточує. Педагог виділяв взаємопов'язаність вчителя і учня, учнів і вчителя, учня і колективу. Сьогоднішні погляди на сутність орієнтованого підходу у педагогіці ґрунтується саме на такому розумінні відносин між вчителем і учнем, коли обидва є рівноправними учасниками навчально - виховного процесу.

В.О.Сухомлинський у своїй роботі звертав увагу на те, що вчитель має поважно ставитись до гідності учня, до його людської особистості, бо це дає змогу виховувати у дитині гарні людські якості - доброту, людяність, потребу допомагати і оберігати, а також не дає змоги розвиватись поганим властивостям - безсердечності, жорстокості і бездушності.

Щоб запобігти безсердечності, павлишських школярів виховували у дусі турботи, тривоги, неспокою про живе і красиве. “З перших днів перебування в школі, - писав В.О.Сухомлинський, - ми спонукаємо до такого: якщо ти побачив, що на дереві надламана гілочка, дбайливо підв'яжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно гілочка приживеться. Ми постійно вчимо це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце” .

Екологічне виховання за В.О.Сухомлинським це отримання позитивних почуттів від навколишнього світу, які в подальшому будуть мати велике значення для духовного зростання дитини. “Природа здатна створити стан духовної готовності дитини до сприймання того, що потрібно вкласти в її розум, зробити здобутком її думки ”.
Екологічне виховання має великий вплив на дитину, бо засіває в маленькій душі добро, людяність, любов до природи, потребу примножувати красу рідного краю і оберігати її. Діти у початкових класах, за словами В.О.Сухомлинського, більше відчувають ніж розуміють.

Екологічне виховання за В.О.Сухомлинським - це виховання таких учнів, які б бачили і розуміли свою єдність з природою, переживали і турбувались про збереження і примноження навколишнього середовища, бережно відносились до всього живого, що їх оточує в природі. Якщо весь час працювати за методикою екологічного виховання В.О.Сухомлинського, то діти зрозуміють природу, як велику гілку, на якій знаходиться гніздо, в якому живуть вони, малі пташенята природи.

Екологічне виховання - це тяжка і дуже кропітка справа. На сьогоднішній день, на нашу думку, екологічне виховання стоїть у школах України ще не належному рівні. Багато чого залежить від вчителя, від його особистості і навіть від відношення до природи. Екологічне виховання потрібно систематично вивчати ще з молодших класів, а може й з дитячого садочка, з кожним роком поглиблювати знання, адже екологія - це новий спосіб мислення. З віком дитину слід переконувати в тому, що вона не має морального права заподіяти шкоду іншій людині, звірині, природі, це значить зробити світ безпечнішим, довговічнішим.

Якщо людина добра, то і другим зуміє передати добро. І не важливо, який урок проводить вчитель, чи з математики, чи з природознавства, його вміння допоможе завжди знайти місце для екологічного виховання, якщо він не байдужий і добре знайомий з принципами екологічного виховання за В.О.Сухомлинського.

Навчання - частина духовного життя

          Дуже важливо, щоб чарівний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточує дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима. Навчання в перші місяці й роки шкільного життя не повинно перетворюватися на єдиний вид діяльності. Дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро розкриють перед нею ті самі радості, які були в неї раніше. Разом з тим навчання не можна пристосувати до радостей, навмисно полегшувати тільки для того, щоб дитині воно не здавалося нудним. Дітей треба поступово готувати до найголовнішої справи всього людського життя - до серйозної, наполегливої, старанної праці, яка неможлива без напруження думки.

Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осявається яскравим світлом думки, почуття, творчості, краси. Турбота про успіхи в навчанні в В.О. Сухомлинського починалася з турботи про те, як харчується і спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня перебуває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як виявляє в малюнкові свої думки і почуття, які почуття викликає в її душі музика природи і музичні мелодії, створені народом і композиторами, яка в дитини улюблена праця, наскільки чутливо сприймає радості і незгоди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила в зв'язку з цим.

Навчання стає часткою духовного життя дітей, коли знання невіддільні від активної діяльності. Важко досягнути того, щоб дитину захопили самі собою таблиця множення або правила обчислення площі прямокутника. Знання стають бажаним надбанням маленької людини за умови, що вони - засіб досягнення творчої, трудової мети. Він прагнув до того, щоб уже в молодшому віці фізична праця хвилювала дітей, відкривала можливість виявити кмітливість і винахідливість. Одне з найважливіших завдань школи - навчитися користуватися знаннями. Небезпека перетворення знань у мертвий багаж виникає саме в молодших класах за своїм характером розумова праця найбільше пов'язана з набуттям нових умінь і навичок. Якщо ці вміння і навички тільки засвоюються і не застосовуються на практиці, навчання поступово виходить за сфери духовного життя дитини, неначе відділяється від її інтересів і захоплень. Прагнучи запобігти цьому явищу, вчитель дбає, щоб кожна дитина творчо застосовувала свої вміння і навички.

Що таке початкова школа

з погляду В.Сухомлинського

         Про велику, вирішальну роль початкової школи говорять багато. "Міцний фундамент знань закладається в початкових класах", "Початкові класи - це основа основ", - ці слова часто чуєш, коли мова заходить про недоліки і прорахунки в навчанні учнів середніх і старших класів, про поверхові, неміцні знання. Початкову школу звинувачують найчастіше в тому, що вона не дала дітям певного кола знань і вмінь, потрібних для дальшого навчання.

Так, досвід переконує в тому, що початкова школа насамперед повинна навчити вчитися. Це підтверджується і практикою, досвідом учителів. Найважливіше завдання початкової школи - дати учням певне коло міцних знань і вмінь. Уміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов'язаних з оволодінням знаннями: вміння читати, писати, спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Ці вміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодіти знаннями.

Готуючись до навчання дітей у початкових класах, В.О. Сухомлинський прагнув точно визначити, що діти повинні глибоко запам'ятати й твердо зберігати в пам'яті, що їм треба вміти.

Але цим завдання початкової школи не вичерпується. Не можна ні на хвилину забувати, що в початкових класах учитель має справу з дитиною.

У роки навчання в І - IV класах - від 7 до 11 років - відбувається становлення людини. Звичайно, цей процес не завершується до закінчення початкових класів, та саме на ці роки припадає найбільш інтенсивний відрізок людського життя. Дитина в цей період повинна не тільки готуватися до подальшого навчання, накопичувати багаж знань і вмінь, щоб успішно навчатися далі. Вона має жити багатим духовним життям. Роки навчання в початкових класах - цілий період морального, інтелектуального, емоційного, фізичного, естетичного розвитку, який буде реальною справою, а не пустою розмовою лише за умови, що дитина живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра.

Багато прекрасних учителів є в наших початкових школах. Кожний з них - не тільки світоч знань для дитини, а й наставник, учитель життя в справжньому розумінні цього поняття. Початкова школа - це міцний фундамент загальної середньої освіти, та не можна не сказати про те, що в роботі деяких початкових шкіл і особливо початкових класів середніх шкіл є ще серйозні недоліки. Василь Олександрович писав : "У деяких школах уявляється мені незавидною доля учня початкових класів : у дитини за спиною мішок, в який учитель прагне вкласти якомога більший вантаж. Донести цей вантаж до відповідної межі, тобто до навчання в середніх і старших класах - у цьому нерідко бачить учитель зміст життя й діяльності учня".

Початкова школа повинна давати учню тверде коло знань. Будь - яка неясність чи невизначеність у цьому питанні послаблює не тільки початкову школу, а й наступні ланки навчання. Без чіткого визначення кола знань, умінь, практичних навичок, які треба дати дитині, немає школи. Одним із серйозних недоліків початкового навчання в багатьох школах є те, що вчитель часом випускає з поля зору, які правила, визначення дитина повинна глибоко осмислити і запам'ятати на першому, другому і т.д. роках навчання, які слова вона повинна навчитися правильно писати і ніколи не забувати їх правопису. Прагнучи максимально полегшити розумову працю дітей, окремі вчителі забувають, що дитина повинна глибоко осмислити і запам'ятати й назавжди зберегти в пам'яті, а не тільки щось взнати. Сьогодні багато говорять про загальний розвиток учня початкових класів. Зрозуміло, загальний розвиток - це винятково важливий елемент навчання й виховання, та не менш значну роль відіграють ті елементарні знання, без запам'ятовування й міцного збереження в пам'яті яких не може бути й загального розвитку, тому що загальний розвиток - це постійне оволодіння знаннями, а для цього потрібне вміння вчитися.

При всій винятковій важливості завдань, які стоять перед початковою школою, не можна забувати, що вчитель має справу з людиною, яка переживає бурхливий період становлення нервової системи. Не можна дивитися на мозок людини як на живий пристрій, даний учителю в готовому вигляді для того, щоб знання засвоювалися, запам'ятовувалися, зберігалися в пам'яті. Мозок дітей віком 7-11 років перебуває в процесі бурхливого розвитку.

І коли вчитель забуває, що треба дбати про розвиток нервової системи людини, про зміцнення клітини кори півкуль, то навчання отупляє дитину.

Навчання не повинно зводитися до безперервного нагромадження знань, до тренування пам'яті, до зубріння, яке отупляє, одурманює і нічого не дає, крім шкоди, для здоров'я і розумового розвитку дитини. В.О. Сухомлинський поставив собі за мету домогтися того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум. Не зубріння, а цікаве, різноманітне інтелектуальне життя, що проходитиму в світі казки, гри, краси, музики, фантазії, творчості - таким буде навчання його вихованців.

Успішне навчання і виховання молоді сьогодні неможливе без глибокого вивчення і творчого впровадження в життя педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, яка стає особливо актуальною в умовах розбудови національної освіти. З того, як В.О. Сухомлинський розповідає про початкову школу, можна зробити такий висновок, що початкова школа має дуже важливе знання в системі освіти.

 "Школа радості"

В.О. Сухомлинського

          Школа під блакитним небом

      Теоретична, літературно - педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918 - 1970) ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні і літературній праці та вчительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками. В численних педагогічних виданнях більшості країн світу з " являються популярні чи критично - аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині і практичній діяльності визначного педагога, а в Україні складається своєрідна школа сухомлинознавство, що об'єднує авторів праць про Добротворця - Василя Олександровича Сухомлинського.

Створивши "Школу радості", Василя Олександровича хвилювало, щоб школа не забрала в малюків їхніх дитячих радощів. Треба так ввести їх у шкільний світ, щоб перед ними відкривались усе нові й нові радощі, щоб пізнання не перетворювалось на нудне навчання. І разом з тим, щоб школа не стала для дітей нескінченною, зовні захоплюючою, але пустою грою. Кожний день має збагачувати розум, почуття, волю дітей.

В.О. Сухомлинський пише : "Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки прекрасної в світі книги - книги природи. Тут, серед природи, особливо чіткою, яскравою була думка : ми, вчителі, маємо справу з найніжнішим, найтоншим, найчутливішим, що є в природі, - з мозком дитини. Коли думаєш про дитячий мозок, уявляєш ніжну квітку троянди, на якій тремтить крапля роси. Яка обережність і ніжність потрібні для того, щоб, зірвавши квітку, не зронити краплю. Ось така обережність потрібна нам щохвилини :адже ми торкаємося найтоншого і найніжнішого в природі - мислячої матерії організму, що росте.

Дитина мислить образами. Це означає, що слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картинки, тим глибше осмислює вона закономірність природи. Ніжні чутливі нейрони її мозку ще не зміцніли, їх треба розвивати, зміцнювати. Дитина мислить... Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова і ін.) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини -як через канали зв'язку йдуть сигнали. Нейрони „обробляють" цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить і надходить, її треба знову і знову сприймати, „обробляти".

Щоб справитись із прийомом нових і нових образів, із „обробкою" інформації, нервова енергія нейронів у надзвичайно короткий відрізок часу блискавично переключається від сприймання образів на їх «обробку».

Ось це дивовижне швидке переключення нервової енергії нейронів і є тим явищем, яке ми називаємо думкою, - дитина думає... Клітини дитячого мозку настільки ніжні, наскільки чутливо реагують на об'єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об'єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною, або наочний реальний образ, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають (ось чому діти так люблять казки).

Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалась з наочного образу на „ обробку " інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким багато вчителів часто зустрічаються в початкових класах : дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, тому, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв'язувати задачі, приклади - все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється... Тут і виникає відставання. Ось чому треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи - це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму. Ось чому кожна подорож у природу є уроком мислення, уроком розвитку розуму.

Ми сидимо на кургані, навколо нас звучить злагоджений хор коників, у повітрі пахощі степових трав. Ми мовчимо. Дітям не треба багато говорити, не треба начиняти їх розповідями, слово - не забава, а словесне пересичення - одне з найшкідливіших пересичень. Дитині треба не тільки слухати слово вихователя, а й мовчати; в ці хвилини вона думає, осмислює почуте й побачене. Учителеві дуже важливо знати міру в розповіді. Не можна перетворювати дітей на пасивний об'єкт сприймання слів. Щоб осмислити кожний яскравий образ - наочний чи словесний, потрібно багато часу й нервових сил. Уміння дати дитині подумати - одна з найтонших якостей педагога. А серед природи дитині треба дати можливість послухати, подивитися, відчути...

Життя " Школи радості " не обмежувалось строгим регламентом. Не було встановлено, скільки часу повинні перебувати діти під блакитним небом. Найголовніше, щоб їм не набридло, щоб у дитячі серця не проникло тоскне чекання того моменту, коли вчитель скаже : "Час додому".

В.О. Сухомлинський старався скінчити роботу школи в той момент, коли в дітей загострювався інтерес до предмета спостереження, до праці, якою вони зайняті. Нехай малюки з нетерпінням чекають завтрашнього дня, нехай він обіцяє їм нові радощі, нехай вночі їм сняться срібні іскорки, які розсипає по землі Сонце...

Школа під блакитним небом учила великого педагога відкривати перед дітьми вікно в навколишній світ, і цю науку життя і пізнання він намагався донести до всіх учителів. Він радив їм : "...не обрушуйте на дитину лавину знань, не прагніть розповісти на уроці про предмет вивчення все, що ви знаєте, - під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і любов до знань. Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще раз повернутися до того, про що вона дізналася. Досягнення людської думки безмежні. Людина, наприклад, створила безліч книжок, книжки, покажіть так, щоб кожна дитина назавжди полюбила читання, була готова вийти в самостійне плавання по книжковому морю. Я ділився з учителями своїми думками про " подорожі до першоджерел живого слова " - так я назвав яскраві, короткі, емоційно насичені розповіді малюків про предмети і явища навколишнього світу, які вони бачать своїми очима. Учителі початкових класів за моїм прикладом почали здійснювати такі самі " подорожі ". Це не було відмовою від уроку або втечею від книжки, від науки в світ природи. Навпаки, це збагачувало урок, оживляло книжку, науку.

Слухаємо музику природи

У "Школі радості" велика увага приділялася слуханню музики - музичних творів і музики природи. При цьому насамперед ставилося завдання - викликати емоційну реакцію на мелодію і потім поступово переконати дітей, що джерелом краси музики є краса навколишнього світу; музикальна мелодія немовби закликає людину - спинися, прислухайся до музики природи, насолоджуйся красою світу, бережи цю красу й примножуй її. Багаторічний досвід переконує, що людина опановує і рідну мову, і азбуку музичної культури - здатність сприймати, розуміти, відчувати, переживати красу мелодії - тільки в роки дитинства. Те, що упущено в дитинстві, дуже важливо, майже неможливо надолужити в зрілі роки. Дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Якщо в ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо в звуках дитина відчуває багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на такий щабель культури, якого не можна досягти ніякими іншими засобами. Почуття краси музичної мелодії відкриває перед дитиною власну красу - маленька людина усвідомлює свою гідність. Музичне виховання - це не тільки виховання музиканта, а передусім виховання людини.

Музика - це могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовний світ, мислення, мова. Музичний образ по - новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину; ця картина проситься в слово.

Дитина творить словом, черпаючи в навколишньому світі матеріал для нових уявлень і роздумів. В.О. Сухомлинський писав : "Музика - уява - фантазія - казка - творчість - така доріжка, йдучи якою, дитина розвиває свої духовні сили. Музична мелодія пробуджує в дітей яскраві уявлення. Вона ні з чим не зрівняний засіб виховання творчих сил розуму. Слухаючи мелодію Е. Гріга, діти малювали в своїй уяві казкові печери, непролазні ліси, добрих і злих істот... Музика будила енергію мислення навіть у найінертніших дітей. Здавалося, вона вливає в клітини мислячої матерії якусь чудодійну силу. В цьому піднесенні розумових сил під впливом музики я бачив емоційне джерело мислення".

Як діти вчилися читати і писати

        Діти повинні жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. Цей світ повинен оточувати дитину і тоді, коли ми хочемо навчити її читати і писати. Так, від того, як почуватиме себе дитина, піднімаючись на першу сходинку драбини пізнання, що вона переживатиме, залежить весь її подальший шлях до знань. Просто страшно подумати, що ця сходинка стає для багатьох малюків каменем спотикання. Якщо придивитись до життя шкіл, то можна побачити, що саме в період навчання грамоти багато дітей втрачають віру в свої сили. Процес навчання письма і читання буде легким, якщо грамота стане для дітей яскравим, захоплюючим шматком життя, сповненим яскравими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина повинна запам'ятати, насамперед має бути цікавим. Навчання грамоти треба тісно пов'язувати з малюванням.

У "подорожі" до джерел слова Василь Олександрович і діти йшли з альбомами і олівцями. Він хотів показати дітям красу і найтонші відтінки слова луг. Вони спочатку спостерігали, що це таке, потім В.О. Сухомлинський намалював луг і підписав. Для більшості малюків літери - це малюнки. Тому він зігнув стеблинку - і вийшов малюнок Л. Склав дві стеблинки - ось і новий малюнок -У. Діти підписують свої малюнки словом луг. Потім читають це слово. Запам'ятовується начертання кожної літери, діти вкладають у кожний малюнок живе звучання, і літера легко запам'ятовується.

Уже протягом кількох років учителі, що починають виховання дошкільнят, добиваються того, щоб їхні вихованці до початку навчання в класі вміли читати. Це значною мірою полегшує весь процес навчання не тільки в початкових, а й у середніх та у старших класах. В.О. Сухомлинський писав : " 3 нашого багаторічного досвіду можна зробити дуже важливий висновок щодо ролі вільного, виразного, свідомого читання в інтелектуальному розвитку дитини, в творчій розумовій праці в процесі навчання. Цей висновок полягає ось в цьому : чим раніше дитина почала читати, тим органічніше пов'язане читання з усім її духовним життям, тим складніші процеси мислення, що відбуваються під час читання, тим більше дає читання для розумового розвитку. У дитини, яка навчилася читати до семи років виробляється дуже цінне вміння : її зорове і розумове сприйняття слова й частини речення випереджує вимову в голос. Читаючи, дитина не прикута до слова, вона має можливість на якусь частку секунди відірвати свій погляд від книжки й подумати і осмислити, що буде сказано в голос. Таким чином, дитина одночасно читає і думає, осмислює, міркує... Саме таке вільне читання є однією з умов свідомого читання".

Василь Сухомлинський
про виховання успіхом у навчанні

      «Пам'ятайте; що радість успіху - це могутня емоційна сила, від якої залежить бажання дитини бути хорошою. Турбуйтеся про те, щоб ця внутрішня сила дитини ніколи не вичерпувалась. Якщо її немає, не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі».

В. Сухомлинський

       Одна з найважливіших потреб людини - досягнення успіху в значущій для неї діяльності. Провідною діяльністю учнів у школі є навчання.

Можна стверджувати, що пізнавальна потреба і потреба у досягненні успіху - два необхідних компоненти, які значною мірою забезпечують успішність навчальної діяльності учнів.

Ніщо так не властиве дитині, як потреба відчувати задоволення, радість від власної діяльності, адже дитина не тільки дізнається про щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоко особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається.

Молодший школяр дуже хоче добре вчитися. Він любить учителя, бо той навчає, керує, допомагає у серйозній справі - навчанні. І саме йому, як відзначав В.Сухомлинський, учень з безмежним довір'ям несе слабкий і беззахисний вогник бажання добре вчитися. Його легко загасити необережним різким, образливим словом чи байдужістю, але можна, і потрібно, підтримати його горіння, забезпечивши можливість у всій повноті пережити радість успіху.

У працях видатного педагога ми віднаходимо багато мудрих роздумів про роль успіху у навчанні молодшого школяра. Так, у книзі «Серце віддаю дітям» він пише: «Життєдайним повітрям для слабенького вогника прагнення до знань є тільки успіх дитини в навчанні, тільки горде усвідомлення і переживання тієї думки, що я роблю крок уперед, піднімаюсь крутою стежиною пізнання».

У цій же праці, формулюючи свою педагогічну систему як систему «виховання бажань», В.Сухомлинський відзначав: «Усі наші задуми, пошуки і побудування перетворюються на порох, на мертву мумію, якщо немає дитячого бажання вчитися. Воно приходить лише з успіхом у навчанні. Виходить немовби парадокс: для того, щоб дитина встигала, треба, щоб вона не відставала. Та це не парадокс, а діалектична єдність процесу розумової праці. Інтерес до навчання з'являється лише тоді, коли є натхнення, що народжується від успіху в оволодінні знаннями, без натхнення навчання перетворюється для дітей на тягар».

Він зауважував, що розумова праця дитини відрізняється від розумової праці дорослого. Для дитини кінцева мета оволодіння знаннями не може бути головним стимулом її розумових зусиль, як у дорослої людини. Крім того, «даремна, безрезультатна праця і для дорослого стає осоружною, набридливою, безглуздою, а ми ж маємо справу з дітьми. Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, вогник прагнення до знань згасає, дитина втрачає віру в свої сили, насторожується, наїжачується, відповідає зухвалістю на поради і зауваження вчителя. Або ще гірше: почуття власної гідності в неї притупляється, вона звикається з думкою, що ні до чого не здатна».

Віра в дитину була основним педагогічним переконанням В.Сухомлинського. «Справжнім вихователем, - стверджував він, - може бути тільки той, хто вірить у дитину, не відлякує її своєю підозрілістю, сумнівами в її добрих намірах». У статті «Без довір'я немає виховання» В.Сухомлинський пише: «Найпотворніше, найзловісніше в нашій педагогічній справі - не вірити в людину. Там, де немає віри в людину, в добре начало в ній, будь-яка педагогічна система розсипається на порох».

Його турбота про успіхи у навчанні починалася з турботи про те, як харчується і спить дитина, яке її самопочуття, як вона розважається, скільки годин протягом дня буває на свіжому повітрі, як у малюнку передає свої думки, творить образи, які почуття пробуджують в її душі музика природи та музичні твори, яка у неї улюблена праця, чи чутлива до радощів і негараздів людей.

Видатний педагог був переконаний, що немає жодної нормальної дитини нездібної, бездарної. Кожен школяр розвивається власними своєрідними шляхами, кожен розумний і талановитий по-своєму. Гуманізм у педагогіці він вбачав у тому, щоб дитина, якій не під силу те, що легко дається більшості, не почувалася неповноцінною. «…В природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. Кожному можна дати щастя творення, кожного треба вивести в люди. Це перший наріжний камінь моєї педагогічної системи», підкреслював В.Сухомлинський. В кожній дитині обов'язково є якась «золота жилка». Відкрити її, розвинути дитячі здібності, допомогти дитині знайти радість успіху в навчанні - в цьому і полягає майстерність учителя.

Вчитель має відкрити перед кожним, навіть найважчим в інтелектуальному розвитку учнем, саме його сферу діяльності, де він може досягти вершини, виявити себе. З цього приводу він висловлював думку, що «…кожна людина може досягти вищого ступеня всебічного розвитку - стати неповторним творцем не тільки матеріальних, а й духовних цінностей, якщо в ній розкрити її задатки, обдаровання, талант».

За спостереженнями Василя Олександровича, відчуття радості успіху має на дитину неабиякий стимулюючий вплив. «Вона переживає хвилююче почуття радості, вона торжествує, переживає незабутні хвилини відкриття… Так, уся справа у вірі в свої сили, в емоційному стимулі».

Педагогічна мудрість виховання у тому й полягає, щоб дитина ніколи не втратила віру у свої сили, не відчувала, що в неї нічого не виходить. Він підкреслював, що слід виявляти особливу терпимість до «відстаючого» учня. «Від успіху до успіху - в цьому й полягає розумове виховання важкої дитини. Якщо їй щось не вдалося сьогодні, - не оглушуйте її «двійкою». Не поспішайте застосовувати до неї інструкцію про оцінку успішності з усією суворістю. Слабка, квола рослина потребує спеціального догляду». І далі: «Оптимізм, життєрадісне світосприймання, почуття впевненості у своїх силах - це, образно кажучи, світлий вогник, який осяває шлях дитині. Погасне цей вогник - і дитина опиниться в мороці, у самотині, її охопить безвихідна туга і безнадія».

Якщо вихователь вірить у сили і можливості школяра, довіряє йому, той намагається виправдати цю довіру, працює краще. Недовіра, підозрілість, упередженість в оцінці учня віддаляють його від вихователя, обмежують можливості, виховного впливу на нього.

В.Сухомлинський на підставі свого досвіду переконує вчителів, що успіх у їхній праці буде безперечний, якщо їх вихованці повірять в себе, в свої сили і можливості: «Пам'ятайте, що наймогутніша сила, яка змушує школяра вчитися, будить у нього інтерес до праці, - це віра в самого себе, почуття поваги до самого себе. Доти, поки в дитячому серці живе ця сила, Ви - майстер-вихователь, Ви - людина, яку дитина поважає. Та тільки згас вогник цієї незрівнянної духовної сили, Ви стаєте безсилим: наймудріші, найтонші засоби впливу на душу дитини будуть мертвими».

В одній із ста порад учителеві їх автор підкреслює: «Якщо ви хочете, щоб дитині хотілося добре вчитися, і цим вона прагнула приносити радість матері й батькові, бережіть, плекайте, розвивайте в неї почуття гордості трудівника. Це означає, що дитина має бачити, переживати свої успіхи в навчанні Не допускайте, щоб дитина переживала безвихідну гіркоту відставання, якусь свою неповноцінність. Оптимізм, віра дитини в свої сили - це та міцна нитка, яка пов'язує школу і сім'ю».

Василь Олександрович радив учителям: «Треба навчити дітей працювати, думати, спостерігати, усвідомлювати, що таке розумова праця, що означає добре працювати - і лише потім можна ставити оцінки за успіхи. Дитина, яка ніколи не пізнала радості праці в навчанні, не пережила гордості від того, що труднощі подолані, - це нещасна людина. Дайте їй це щастя, навчіть дорожити ним».

Видатний педагог оцінював розумову працю лише тоді, коли вона приносила дитині позитивні результати. «Якщо учень ще не досяг тих результатів, до яких він прагне в процесі праці, я йому не ставлю ніякої оцінки. Дитина повинна замислитися, зібратися з думками, ще раз переробити роботу. Я добивався, щоб дитина, кілька разів виконавши одне й те саме завдання, переконалася на власному досвіді, що вона може виконати його значно краще, ніж виконала спочатку. Це має велике виховне значення: учень неначе відкриває в собі творчі сили, бо бачить свій успіх, прагне працювати ще краще».

В.Сухомлинський говорив, що оцінка корисна лише тоді, коли дитина усвідомлює залежність успіху від особистих зусиль, витрачених на навчання. Оцінка не повинна також перетворюватися в ідола, то доброго, то поблажливого, то караючого, жорстокого. Вона має стимулювати до навчання, винагороджувати за працелюбство. Він підкреслював, що «найголовніше заохочення і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній праці - оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури», і далі: «Оцінка знань учнів, - це вміння вчителя знайти правильний підхід до кожної дитини, вміння плекати в її душі вогник прагнення до знань».

На думку В.Сухомлинського, один із головних недоліків існуючої системи оцінювання знань учнів полягає в тому, що оцінка завжди відображає результат праці (фактичні знання) і далеко не завжди - процес її виконання, тобто зусилля учня, його старанність. Він вважав несправедливим оцінювати тільки кінцевий результат навчання, ігноруючи ступінь старанності, ретельності учня. Адже не в усіх учнів однакові здібності. Один сприймає й осмислює швидко, запам'ятовує міцно і надовго. Інший - сприймає повільно, пам'ять зберігає знання недовго. Для одного «п'ятірка» - показник успіху, а для іншого і «трійка» - велике досягнення. Якщо оцінюється тільки результат навчання, то відтак недооцінюються зусилля слабких учнів, що зменшує їхню віру у свої сили. Безумовно, це не означає, що оцінка знань учня завжди має залежати від того, скільки зусиль він доклав. Оцінка відображає фактичний рівень знань, але вчителеві, вважав В.Сухомлинський, необхідно знайти спосіб, щоб належно оцінити також зусилля учня.

Кожний успіх дитини має бути відзначений, для чого в арсеналі вчителя є різні засоби, а один із найдійовіших - доброзичливе слово. До невдач треба ставитися дуже обережно. Василь Олександрович вважав, що не можна виставляти незадовільну оцінку, якщо учень не зміг через ті чи інші причини опанувати знання. Адже це підриває віру дитини в свої розумові сили й інтелектуальні можливості, пригнічує морально. «Справжня педагогічна мудрість, - наголошував він, - полягає в тому, щоб, постійно одухотворюючи дитину бажанням бути хорошою, ніколи не ставити їй «двійки». Досвідчені вчителі так і роблять: якщо учень ще не зміг впоратися з роботою, не ставлять йому ніякої оцінки. Перед дитиною ніколи не закривається шлях до успіху». Василь Олександрович і його колеги з Павлиської школи протягом усіх років навчання дітей у початкових класах не ставили їм незадовільних оцінок - ні за письмові роботи, ні за усні відповіді. «У мене в початкових класах є правило, доти, поки дитина не навчилася задовільно виконувати ту чи іншу роботу, їй не ставлять ніякої оцінки. І дитина, яку підганяє бажання бути хорошою, напружує всі свої сили, щоб виконати завдання. Вона, маленька людина, збираючись із силами, - а сили ці в дитячій душі невичерпні, - піднімається на одну сходинку вище. Вона несе з школи радість. Вона бачить у щасливому сні своє піднесення, а не встає крадькома, щоб витерти у щоденнику оцінку. Не одну дитину ми врятували від приниження і навіть падіння тим, що не ставили їй «двійки» і не застосовували ніяких «сильних» засобів впливу».

На думку Василя Олександровича, життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості. Якщо нормальна дитина в жодному з предметів не досягла успіхів, якщо в неї немає улюбленого предмета, значить школа несправжня.

Як заповіт педагогам звучать його слова: «Бережіть дитячий вогник допитливості, жадоби до знань. Єдиним джерелом, яке живить цей вогник, є радість успіху в праці, почуття гордості трудівника. Винагороджуйте кожний успіх, кожне подолання труднощів заслуженою оцінкою, та не зловживайте оцінками. Не забувайте, що ґрунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - в самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це - бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей ґрунт, без нього немає школи».